• 19.05.2017 13:35
  • Автор: nastu

Чи далеко до створення українсько-японської осі? Подкаст із Денисом Москаликом

Чому Японія мотивована на допомогу воюючій Україні? Як зміниться політика Токіо в регіоні після коригування міжнародного вектору США? Чи країна сонця, що сходить, зможе знайти аргументи проти імперських амбіцій Китаю? Що може вгамувати корейсько-японські пристрасті? На кого ставитиме Україна – на члена Радбезу ООН Китай, чи на прогресивну Японію? Чи є підстави для зміцнення українсько-японських відносин? Про це і не тільки розмірковує гість японського випуску «Планетарного Обсерватора» – Денис Москалик, керівник департаменту міжнародної політики Інституту соціально-політичних досліджень, експерт Центру досліджень Африки.

Ведучий – експерт аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень» Юрій Олійник.

Пропонуємо вашій увазі розшифровку етеру та його версію для прослуховування.

Юрій Олійник: Слід почати з об’єктивних причин, які сприяють налагодженню міжнародної співпраці України та Японії. Передусім слід згадати арку співробітництва, яка є альтернативою китайського шовкового шляху. Китай налагоджує співробітництво вздовж Шовкового шляху (від Казахстану, Туреччини, Ірану), а Японія тим часом налагоджує взаємодію з деякими країнами від Азії до Європи, шукаючи інвестиції  та місце для збуту своєї продукції. Чи відведено Україні роль у цьому процесі?

Денис Москалик: Насамперед варто зауважити, що Японія, будуючи свою економічну стратегію, непокоїться про своє економічне зростання, добробут та одночасно веде протистояння з Китаєм (економічне зростання якого є загрозою для японців).

У пресі мусується продаж українського авіаносця Китаю. За будь-яких умов ця держава завжди притягуватиме пильну вагу Японії – оскільки звідти походить пряма загроза. Адже саме дії Китаю є тим фактором, які визначають подальші дії японців. Наразі японці шукають для себе нових ринків збуту, джерел отримання сировини та ресурсів, яких бракує на їхніх доволі бідних островах. Отже в цих умовах вони прокладають дорогу в Африку (де вже конфліктують із Китаєм) і, звісно ж, у Східну Європу. Відтак Україна стає стратегічно важливою для японської держави, оскільки завдяки портам Одеси та Миколаєва є воротами до цієї частини світу.

Юрій Олійник: Питання України на японській мапі інтересів є визначним – оскільки це межа між європейським та московським світом. З іншого боку, Японія ще з 1990 року перебуває в економічній стагнації та потребує нових ринків. Тут Україна представляє собою значний простір для японського потенціалу. Відтак і ми зацікавлені у співпраці. До речі, нещодавно відбувся спільний культурний фестиваль у рамках налагодження відносин. Чи можете розповісти про цю вагому подію в налагодженні українсько-японських взаємин?

Денис Москалик: Я був одним з організаторів конференції у рамках фестивалю «Україна-Японія: Діалог». Головна думка фестивалю – саме зараз той період історії, коли всі події впливають на інтенсифікацію відносин двох наших країн. Це підтверджено і Роком Японії в Україні, і першим в історії візитом прем’єр-міністра Японії до України (2015 року) та візитами інших офіційних осіб.

Безумовно зараз той осевий час, який формує майбутнє для становлення наших відносин з Японією.

Юрій Олійник: Не забуваймо, що Японія є членом G-7 і представляє далекосхідний фланг західного світу. Стабільні відносини із цією країною для нас дуже важливі і з огляду на суперечливі відносини із іншими членами «Великої сімки» – зокрема складні стосунки України та Франції, непередбачувані відносини із Німеччиною при нових урядах і т.д. Відтак стабільні відносини з Японією, з якою маємо спільний геополітичний інтерес – стримування Росії – означатимуть капіталовкладення в майбутнє.

Тут хочеться заглибитися в економічну проблематику. Ми знаємо, що Китай завдяки великим виробничим потужностям – ключовий економічний партнер багатьох країн, зокрема України. А Японія – більш наукоємне явище, де розвивається не стільки виробництво, скільки високі технології.

Денис Москалик: Насамперед слід сказати, що ми матимемо дещо інший формат співробітництва з Китаєм, що експортує різноманітну низькоякісну продукцію. Японія ж зі своїми інтелектуальним продуктом налаштована на багатші країни.

З приводу економічної ситуації в Японії в зв’язку із тими «втраченими десятиліттями», коли економіка Японії сповільнилася в своєму розвитку. Проблема в тому, що тамтешній капітал задихається в умовах надто високого росту економіки – йому потрібен простір для інвестицій, вкладення грошей, щоби ці кошти не згорали. За таких умов країна здобуде для себе шанс для нового стрибка.

Юрій Олійник: А яка вигода для України в цьому економічному фарватері?

Денис Москалик: Це в першу чергу отримання нових технологій, високоякісної продукції, інвестицій для модернізації інфраструктури. Це стосується зокрема діючих спільних проектів – АЕС, Бортницької станції аерації. У майбутньому це відкриття підприємств (нещодавно у Львівській області відкрито підприємство «Фуджікура»), створення нових робочих місць, отримання технологій і внаслідок перелічених заходів – приєднання до родини технологічно розвинених країн, які пов’язані між собою економічними та політичними зв’язками.

Юрій Олійник: Хотілося би, щоби Україна не була сировинним придатком – навіть якщо це Японія. Було би добре, щоби ми мали своє Hi-tech виробництво. Але в нинішніх умовах слід покроково працювати над впровадженням високої економіки.

Загалом співпраця українського та японського народів має тривалу історію. Ще у 20-ті роки ХХ століття українська діаспора, що проживала в Маньчжурії, у Зеленому Клині також, виборюючи свої права, співпрацювали із японцями. Що можна українцям запозичити в японців у сфері внутрішньої побудови суспільства, збереження ідентичності, поєднаної зі стабільним розвитком?

Денис Москалик: Японія орієнтована на побудову корпоративного суспільства. Так звані тзайбацу, на яких формувалося японське економічне диво, передбачають орієнтацію на внутрішній ринок, на розвиток внутрішніх кластерів соціально-еокномічний розвиток. Завдяки цьому Японія не перетворилася на ринок для другосортних американських товарів і не стала старовинною колонією. Вона здобула статус одного зі світових лідерів. Адже була орієнтована на створення високодисциплінованого суспільства із власною внутрішньою етикою, доктриною системи відносин в суспільстві, ієрархічної побудови господарства, відносин між соціальними верствами. Завдяки цьому японці стали високорозвиненим суспільством, яке, незважаючи на всі проблеми, вступить у ІІІ тисячоліття одним із лідерів.

Юрій Олійник: Таким чином Японія – парадоксальний приклад, коли опертя на ієрархію, на середньовічні цінності, на збереження корпоративного суспільства, повагу до своєї історії та ідентичності – дали технологічний результат. Це доводить виправданість національної корпоративної побудови суспільства, про яку чимало писали класики української політичної думки у 20-ті, 30-ті роки ХХ століття.

Денис Москалик: Безумовно, це хороший приклад етноцентризму, що призводить до успіхів держави. Навіть коли Японія була переможеною, окупованою, позбавленою армії, поставленою під зовнішній контроль після ІІ Світової війни – завдяки культурній особливості та соціальній стратифікації – вона зуміла відновитися.

Юрій Олійник: Перейдімо до питань зовнішньої політики. Японія передусім є ключовим зовнішнім партнером України, оскільки так само бореться з Росією за територію (південні острови Курильської гряди).

Денис Москалик: Японія та Україна – єдині держави, які офіційно мають територіальні суперечки з Росією. Де-юре, Японія і Росія перебувають у стані війни, оскільки після ІІ Світової вони так і не підписали мирного договору. У наслідок цього ми маємо певний потенціал для напруження та зростання національно-патріотичних сил в Японії. Не випадково 2/3 допомоги, які Україна отримала від японців, призначено на період після 2014 року. Японія цілеспрямовано інтенсифікувала міждержавні відносини. Були візити і Президента, голови РНБО, Міністра оборони України, Голови ВРУ. Ми є природними союзниками, для яких питання екзистенційного існування в історичних кордонах можливе лише після вирішення «російського питання».

Юрій Олійник: Слід зауважити, що в азійських країнах у 80-ті роки до влади почали приходити праві сили. Зокрема ремʼєр-міністром Індії є представник індуської фундаменталістської партії «Бхаратія джаната парті»  Нарендра Моді. Так само і в Японії, де премʼєром є Сіндзо Абе – представник правоорієнтованої Ліберально-демократичної партії. До слова, ця партія тривалий час правила без змін.

Денис Москалик: Справді ЛДП вигравала всі вибори, окрім останніх 8 років, коли перемагала Демократична партія. Коли ми говоримо про нині правлячу в Японії Ліберально-демократичну партію, її назва може здатися оманливою. Це повʼязано із тим, що після ІІ Світової була потреба не подразнювати увагу американської окупаційної влади. Адже якби вони не назвалися ліберальними демократами – діяльність партії швидше за все заборонили би.

ЛДП провадить національно-патріотичний курс і протистоїть лівій Демократичній партії, яка орієнтована на демілітаризацію, відмову від будь-яких територіальних претензій, відмову від історичної памʼяті щодо ІІ Світової. На тлі того, що в Японії всього 2 партії, ЛДП у конкурентній боротьбі здобуває управління країною саме тому що може краще керувати і є тією силою, яка породила японське економічне диво і допомогла відродитися державі після поразки у війні.

Юрій Олійник: Ми говоримо про те, як націєцентрична політика Японіє впливає на світову геополітику. Знаємо, що збільшується напруження у відносинах Японії та Китаю особливо в аспекті історичної памʼяті, спадщини ІІ Світової війни. Так само й у відносинах із корейцями та вʼєтнамцями. Чи не виглядають японці свого роду жупелом на Далекому Сході через такий негнучкий підхід. Чи є в них союзники?

Денис Москалик: Японія є головним союзником Сполучених Штатів на Далекому Сході. Причиною нинішньої політики не є бажання реваншу, а певний перегляд орієнтирів у середині Західного світу. Одним із таких є заява Трампа після інавгурації про те що Японія має самотужки опікуватися своєю нацбезпекою. Відтак Японія мусить взяти на себе політичного регіонального лідера, більш самодостатнього у сфері оборони та зовнішньої політики. За цих умов вона намагатиметься поширити свій вплив на прозахідноорієнтований спектр держав – Тайвань, держави Південно-Східної Азії, Австралії, Південної Кореї. Адже головною силою в умовах переозброєння та перегляду зовнішньополітичної доктрини, ухвалення поправок до Конституції щодо демілітаризації японської політики – країна мусить більш пильно приглядатися до регіону і намагатися налагодити взаємовідносини із сусідами, створюючи єдиний блок.

Юрій Олійник: Погоджуюся. Але чи не можуть історичні конфлікти зупинити цей процес, як ми бачимо на прикладі держав Центрально-Східної Європи. Адже там створення Балто-Чорномоського простору, створення осі центральноєвропейських держав – впирається в історичні конфлікти. Тут варто згадати поведінку Угорщини (що не забула про своє імперське минуле), Польщі (що претендує на західноукраїнські та західнобілоруські землі), руйнуючи творення нової геополітичної спільноти. Чи не буде так само і на Далекому Сході, де тайці й корейці памʼятають японську окупацію часів ІІ Світової війни й раніше.

Денис Москалик: Тут варто згадати Ніцше, який писав, що народи вважають ближніми не тих, хто живе поруч, а сусідів своїх сусідів. Це твердження ідеально підходить і для Далекого Сходу. Адже ми бачимо певне напруження між Південною Кореєю і Японією, що мають спільну загрозу в особі Китаю та Північної Кореї. Але через проблеми історичної памʼяті та тривалий досвід перебування разом – вони мають що згадати одне одному.

Так чи інакше, світ переживає переродження, вибухає величезна кількість конфліктів. І єдине, що може їх вгамувати – це відчуття того, що для стабілізації ситуації необхідно налагодити звʼязки.

Юрій Олійник: Тобто фактично щоби відновити відносини потрібно мати спільну загрозу. До речі, про неї. Китай не діє самостійно – він заручається підтримкою свого ключового союзника – Росії, що стає васалом Китаю. Наразі Шанхайська організація співробітництва (ШОС) – є такою собі китайською альтернативою НАТО, виступаючи проти японо-американського впливу на Далекому Сході.

Денис Москалик: ШОС виступає не лише як оборонна організація, але і як простір економічного співробітництва та налагодження відносин між країнами Східної Євразії. Відповідно альтернативою виступає не стільки НАТО, скільки блок прозахідних держав Тихоокеанського регіону АСЕАН. Японія розглядає посилення Китаю як загрозу для себе. Це основна проблема, яку обговорюють в середині правого руху Японії. Адже Китай творить власну євразійську імперію. Якщо Японія не знайде на це відповіді – опиниться під величезною загрозою.

Юрій Олійник: Якщо ми стаємо ключовим союзником Японії – чи це не означатиме, що Україна стала ворогом Китаю? Чи можна сказати, що будуть мінуси цієї співпраці, що перетворять Китай (члена Радбезу ООН) із нейтрального партнера на більшого ворога?

Денис Москалик: Рано чи пізно, нам доведеться обирати. Китай поводиться вкрай обережно і намагається не втручатися в події у Східній Європі та на Близькому Сході, де діє Росія. Однак якщо ми приєднаємося до західного блоку – то нам по дорозі з Японією.

Юрій Олійник: Для виживання України як геополітичної одиниці настав час обирати. Адже на двох стільцях сидіти не доводиться.

 

Підписуйтеся на наш канал, щоби не пропустити наступні програми: www.mixcloud.com/Expert_Corps/