• 10.07.2018 18:42
  • Автор: Аліна Карбан, Роман Кулик

Харитина Пекарчук. Презентація у Вінниці

 

Частина 1. Вінниця.

 На годиннику 7-ма ранку.

Ми сидимо в старенькій електричці на Вінницю. Дешева залізнична кава додає бадьорості і жене залишки дрімоти. На столику нашого плацкарту розкладені (ні, не варені яйця і запечена курка) нотатники. Час у дорозі проводимо максимально з користю: розробляємо майбутні проекти, шліфуємо програму осіннього «Історичного полігону 2.0», вигадуємо нові «круті штуки». Здається, ми тепер знаємо один секрет – потяги створені для мозкового штурму.

За вікном майорять зелені ліси, грядки, усіяні не лише городиною, а й барвистими сезонними квітами, і де-не-де річки чи озерця. Проміння вривається у потяг і тікає з нього. Гарно.

У цю мить ми навіть не здогадуємося, який насичений і яскравий день чекає на нас попереду.

10:29. Вінниця.

“Знаєте, завжди будьте готовими до того, що київський божевільний темп життя, який ви плекаєте у собі та мимоволі берете у мандрівки, доведеться облишити відразу ж на пероні тих невеликих міст, куди потрапляєте. І закарбуйте собі важливий факт про Вінницю – люди тут нікуди не поспішають і завжди всюди встигають”.

Із потяга нас зустрічає усміхнена дівчина Настя, сьогодні вона наш гід. Про місто Настя знає все: історію, легенди, фольклор, а ще цікаві факти про відомі постаті, архітектуру, каву і таке інше. Дівчина зізнається, що бачити і відчувати Вінницю її навчив тато-історик.

З Настею ми досліджуємо місто, бродимо вулицями, зазираємо у дворики, гладимо місцевих котів. Аби оглянути панораму, підіймаємося на 5 поверх водонапірної вежі, що височіє на Європейській площі. Усередині знаходиться меморіал пам’яті воїнів, загиблих під час Афганської війни 1979-1989 років. Враження від інтер’єру не дуже приємні, проте, дізнаємося, що активні містяни планують вежу осучаснити, позбавившись надбань минулого. Настя говорить, що ми чи не перші мандрівники, які наполягли сюди зайти, зазвичай туристів, а тим більше місцевих жителів вежа не приваблює.

Доходимо до Єрусалимки, слухаємо розповідь про місцевих євреїв. Далі занурюємося у капуцинський Костел Святої Діви Марії Ангельської. Отут нашу команду накриває справжній захват.

Окрім нас, у храмі є ще дві людини, прихожани, які моляться. Наш шепіт і поодиноке клацання фотоапарату їх не бентежать.

У підземеллі монастиря Братів Менших Капуцинів споглядаємо унікальну виставку «Створення світла», тут демонструються копії вітражів польського художника-іконописця Адама Сталоне-Добжанського.

О 16:05 біля пам’ятника гарному і молодому Тарасу Шевченку, до речі, він був зведений у Вінниці зовсім нещодавно, у 2014 році, до 200-річчя Кобзаря, нас зустрічають директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен і його заступниця Олеся Коваль.

Вінницькі друзі відразу ж ведуть нас до Краєзнавчого музею на виставку «Українська Революція 1917-1921 рр. на теренах Поділля». Там якраз експонуються реконструкції одностроїв, амуніції та зброї Дієвої Армії УНР з фондів Центру історії Вінниці, елементи одягу Легіону Українських Січових Стрільців з колекції родини Царенків, оригінали документів, часописи періоду Визвольних змагань із фондів Вінницького обласного краєзнавчого музею та Державного архіву Вінницької області, світлини з колекції Музею історії міста Києва, а також великий, оздоблений різьбленням, стіл, за яким, подейкують, працював Головний Отаман Симон Петлюра під час перебування уряду Директорії у Вінниці.

Ну і нарешті! Всі разом прямуємо до головної точки нашої сьогоднішньої подорожі – пам’ятника Симону Петлюрі. Головний Отаман сидить на лаві і не підводить на нас очей, лише, чи то зажурено, чи то замислено розглядає мапу України. Вітаємося і прощаємося.

 

Частина 2. Харитина Пекарчук. Презентація і розмова.

Кілька хвилин і ми вже у книгарні «Є». Тривають останні приготування до презентації нашого документального фільму про жінку-воїна Харитину Пекарчук.

Показ відео саме у цьому місті є надзвичайно символічним, адже у житті героїні є особлива вінницька сторінка – під час Другої світової війни Харитина Пекарчук саме тут очолювала організацію «Жіноча служба Україні».

Цього вечора, 5 липня, у вінницькій події взяли участь координаторка історичних програм «Експертного Корпусу», співробітниця НДІ українознавства, кандидатка історичних наук Тетяна Швидченко, сценаристка фільму, координаторка подкастів «Експертного Корпусу» Настя Швайко, солістка відомого гурту «Правиця», фольклористка, співзасновниця фольк-студії «Правиця», голос Харитини Пекарчук Мирослава Салій, а також координатор військової програми освітньої організації, офіцер і журналіст Роман Кулик та координаторка культурної програми «Експертного Корпусу» Аліна Карбан.

Модерував обговорення історик, реконструктор, керівник ГО «Вінницьке історичне товариство», директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен. А історикиня Олеся Коваль доповнила розмову розповіддю про жінок у війську. Захід було організовано спільно з Центром історії Вінниці та вінницькою книгарнею «Є».

 

Далі подаємо тезову версію розмови:

Походження і свідомий вибір

«Нині часто можна почути, що українська нація народжується зараз. Після Майдану почалася війна, українці згуртувалися. Проте, аналізуючи історію, ми бачимо, що це все вже відбулося тоді, 100 років тому українці стали нацією», – Тетяна.

Навіщо цей фільм?

«Є велика надія, що зараз і, зокрема, завдяки нашого фільму, про Харитину Пекарчук пошириться інформація, про неї дізнаються, наприклад, діаспоряни. За кордоном є безліч архівів, до яких ще не дійшли. Сподіваємося, що нова інформація про невідомі сторінки життя цієї жінки відшукається», – Тетяна.

Вінницький епізод перебування Харитини під час Другої світової війни

«Мені здається, що вінницький епізод перебування Харитини під час Другої світової війни стовідсотково мусить бути репрезентований в нашій місцевій пресі, пов’язаній з організацією, яку вона очолювала [прим. ред. – «Жіноча служба Україні»]», – Олександр.

Про творчий процес, сценарну роботу, обраний формат відеолекції

«Раніше «Експертний Корпус» працював у різних форматах: лекторії, фестивалі, подкасти. До формату відео ми звернулися через те, що нам було цікаво взятися за відео як можливість комунікувати з більшою аудиторією. Фактично не прив’язувати аудиторію до себе, а відпускати інформацію у відкритий простір і робити цей матеріал сучасним та цікавим. І тут трапилася така неймовірна історія з Харитиною. Ми подумали, що може бути кращим зараз у цю мить, якщо матеріал сам іде до тебе? Отже, ми його маємо взяти й адаптувати.

Ми хотіли максимально в сучасній формі донести обрану інформацію до глядача. Ми, безумовно, маємо певні висновки з приводу цієї відеороботи. Це пілотна версія. І подальші наші роботи стануть більш інтригуючими, але класна графіка 100 відсотків залишиться.

Загалом робота над фільмом зайняла три місяці.

Основа – це дослідження історика Андрія Іванця. Сама зйомка відбулася досить швидко, а робота над графікою, над пошуком візуальних матеріалів, архівних даних, уточнень – от, власне, це і забрало три місяці», – Настя.

«Ми мріємо зняти щось більш художнє, з постановочними сценами, з залученням реконструкторів, але для цього потрібні кошти. Ми наразі перебуваємо в пошуках. У нас уже є задумки і навіть певні домовленості, долучилися до зйомок роликів, присвячених Армії УНР, її історії, формації, видатних постатей, боїв, операцій» – Тетяна.

Важливість ордену «Залізний хрест»

 «Вага цієї нагороди полягає у значенні видатної військової операції – Першого зимового походу, який стався за складних політичних і військових обставин.

Так, Армія УНР була затиснута в трикутнику смерті. Залишилося 10000 людей, з яких боєздатними було близько 2500. Інших знесилив тиф. Симон Петлюра відбув до Варшави для вирішення цієї складної ситуації. Військові на чолі з Михайлом Омелянович-Павленком мали одну мету – зберегти ядро Армії УНР, довести українцям, що вона існує, бо пропагандисти з білого і червоного таборів розповідали, що Армії УНР більше немає. А наші військові з боями показували, що вони є.

У складі армії був полк Чорних Запорожців на чолі з Петром Дяченком – один із найбоєздатніших підрозділів. За 5 місяців наші військові не просто зберегли ядро Армії, вони переправлялися на Лівобережжя, побували в Холодному Яру, скоординували більшу частину партизанських з’єднань і готували велике повстання. Тими двома з половиною тисячами, які пішли в Зимовий похід, була проведена переможна бойова операція, про яку всі військові історики заявляють одноголосно, що її мусять вивчати сучасні військові і не тільки українські. Перший зимовий похід – вінець бойової слави. І цю нагороду отримали найдостойніші. Ті, хто пройшов зимовий похід від початку і до кінця», – Тетяна.

Як воно бути голосом такої жінки?

«Це велика відповідальність. Коли Таня сказала мені, що є можливість озвучити такого персонажа, як Харитина – я відразу погодилась, бо це було цікаво і я хотіла це зробити. Так ми й записали репліки в студії. Дуже важливо було зрозуміти свою роль з точки зору вокаліста: не можна було брати якісь високі ноти чи навпаки, не можна було вмикати свої емоції і так далі. Важливо було говорити так, як говорила би людина, яка вже щось пережила і яка просто повертається назад – як і говорила Харитина, що «я не героїня, я просто жила тими реаліями та виконувала свій обов’язок». Отакою треба було бути й так говорити. Це був класний досвід. Але головна мета відео – відрити нам цю постать. Я вперше почула про Харитину саме під час роботи над цим роликом. І для багатьох це може стати прикладом, відкрити очі, бо направду наша проблема в незнанні», – Мирослава.

На кого цей продукт зорієнтований?

«Ви здогадуєтесь, що я хочу почути. Наших військових переодягнули, дали їм щось замість зірок, але в них бракує джерел інформації, де можна було б знайти цей зв’язок поколінь від Армії УНР до сучасного війська». ­– Олександр.

«Експертний Корпус» орієнтований на військову аудиторію. Ми робили цикл лекцій для військових і в цілому хлопці були задоволені й зацікавлені. І ми це точно знаємо, бо проводили опитування військових», – Тетяна.

«До речі, ідея цих відео з’явилась саме під час цих лекцій. Коли ми запитали нацгвардійців «чого вам бракує?», – виявили, що критично мало візуальної інформації, відео», – Настя.

«Наші наступні проекти, особливо історичний фестиваль у рамках «Голосіївської Криївки», «Історичний полігон 2.0», буде заточений під донесення такої інформації. Я сподіваюсь у майбутньому в нас будуть ресурси й можливості доносити такі приклади до якомога ширшого кола глядачів й інтегрувати їх в систему патріотичного виховання, а в Україні зараз тільки зароджується мілітарна концепція, тому роботи в усіх нас багато», – Тетяна.

Харитина і масова культура

«До речі, Мирослава – ваша землячка, вона теж з Віниччини, тому я так хотіла, щоби вона сьогодні була тут з нами. Жаль, що в Андрія Іванця не вийшло приїхати, але він і так горить цим та всім розказує про Харитину Перкачук і продукт нашої спільної роботи. Коли він сказав мені «це моє історичне кохання» – я зрозуміла, що треба знімати. До речі, в нього є мрія, що це відео побачить хтось із письменників і напише роман (у залі сміється письменниця Катерина Калитко – певно відчула відповідальність). Іванець написав величезну наукову статтю про Харитину, але її мало хто читатиме, а от маскультовий роман міг би відкрити Пекарчук для набагато більшої аудиторії», – Тетяна.

Повністю розмову можна проглянути на fb-сторінці «Центру історії Вінниці» у відеозаписі за посиланням.

Команда «Експертного Корпусу» радить:

  1. Вінницький краєзнавчий музей.

Завітайте на виставку Українська Революція 1917-1921 рр. на теренах Поділля». Дуже наповнена експозиція. Заслуговує на увагу кожного.

  1. Центр історії Вінниці.

Важлива ініціатива, спільнота однодумців, цікаві заходи. Обов’язково підпишіться.

  1. Мобільний застосунок «Вільна мапа Вінниці».

Допоможе вільно орієнтуватись у місті, пройти цікаві екскурсійні маршрути, дозволить побачити усю красу та розмаїття Вінниці.

  1. Костел Діви Марії Ангельської, похід вінницькими катакомбами й огляд репродукцій вітражів польського митця Адама Сталони-Добжанського «Створення світла».
  2. Вінницька книгарня «Є».
  3. Екскурсії у Вінниці (гід – Настя).

Екскурсiї для вiнничан i гостей мiста Вiнниця.

  1. «Батискаф» – затишна кав’ярня із велетенським портретом старигана Хемінгвея.

Більше матеріалів про Харитину Пекарчук:

  1. «У Києві покажуть фільм про Харитину Пекарчук» – ефір на Громадському радіо за участі Тетяни Швидченко та Андрія Іванця.
  2. «Добра Розмова» про Харитину Пекарчук з Ольгою Юрченко на «Воскресіння. Живе радіо» за участі Тетяни Швидченко та Андрія Іванця.
  3. «Харитина Пекарчук – перша жінка, що отримала українську державну нагороду у 1921 році» – Тетяна Швидченко й Андрій Іванець на UKRLIFE.TV.

 

Коротка довідка:

Документальне відео про жінку-воїна, яку було відзначено найзвитяжнішою нагородою в історії бойової слави Армії УНР, Харитину Пекарчук було зняте освітньою платформою «Експертний Корпус» у співпраці з істориком, координатором ГО «Таврійська гуманітарна платформа» Андрієм Іванцем.

Харитина Пекарчук (уроджена Тіна Ізбіцька) – перша жінка, яка отримала українську державну нагороду в ХХ столітті. Етнічна полька, яка стала переконаною українкою, і кримчанка, яка зі зброєю в руках захищала незалежність Української Народної Республіки.