• 09.11.2023 01:25

Деколонізація в Україні: як виконується закон?

 

В Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану відбулася дискусія на тему деколонізації в Україні.

Чи постколоніальна ми країна? Як на практиці впроваджується закон про деколонізацію та які кроки роблять громадські активісти? Деколонізаційні процеси в країні обговорювали в історичному, культурному, мистецькому та законодавчому контекстах.

Ділимося найцікавішими тезами спікерів.

Із відновленням незалежності у 1991 році деколонізаційні процеси відбувалися повільно, зі значною затримкою. Поворотною точкою повернення українців до європейської ідентичності та виходу з-під російського колоніального впливу стала Революція Гідності.

Про історичні передумови деколонізації розповіла історикиня Аліна Понипаляк – кандидатка історичних наук, дослідниця українського визвольного руху, науковиця Національного музею історії України, співкоординаторка громадської ініціативи “Вимкни російське”:

“Процес деколонізації – це один зі щаблів здобуття незалежності. Нашій незалежності ось уже понад тридцять років, і сьогодні навіть дивно, що ми маємо дискутувати про процеси, які є природними для будь-якої незалежної держави. Історичний аспект дає нам ширший погляд на деколонізаційні процеси в Україні. На мою думку, в цьому питанні ключовою є історія XX століття. Те, що сьогодні ми спостерігаємо в країні, – наслідки тих тоталітарних дій совєцького союзу, які вчинялися проти українського народу. Україна досить довгий період перебувала в окупації – спочатку в складі російської імперії, потім у складі СРСР. І все це пов’язано з тяглістю одного й того самого імперського впливу. Тому наше суспільство має зняти рожеві окуляри та зрозуміти, що Україна – це постколоніальна держава. І нині нам важливо показувати правдиву українську історію, називати імена тих, хто сприяв розвиткові нашої державності, боровся проти російського впливу. Адже деколонізація – це не лише зміна назв вулиць та містечок. І саме після Революції Гідності розпочався процес декомунізації як одного зі складників деколонізації”.

Аліна Понипаляк

“Після Майдану в 2014 році запит на декомунізацію, яка відбувалася, був більшим, аніж спротив. Проте в той самий час спротив деколонізації був більшим, аніж запит. До повномасштабного вторгнення росії нам було би практично неможливо розпочати процес деколонізації, і навіть не тому, що люди так сильно цінували росію, а тому, що процес колонізації – це процес культурного домінування. Росіянам удалося нав’язати нам безальтернативність російської історії для нашого розвитку.
Музеям важливо подавати історію України в світовому контексті. Тоді інакше ми будемо розповідати про той період нашої історії, коли ми були колонією. Ми дивитимемося ширше на те, що ми мали значний потенціал, але на це все наклала лапу імперія, яка не давала розвиватися повноцінно та обмежувала наш розвиток. І тоді все це набуває нового значення”
, – поділилася кейсами про культурну деколонізацію на прикладі музеїв в Україні Ольга Сало, заступниця генерального директора Національного музею Революції Гідності.

Ольга Сало

Тетяна Швидченко, модераторка дискусії та співорганізатор заходу як голова ГО “Експертний корпус”, наголосила на різниці європейського й російського імперіалізму:

“Філософ Володимир Єрмоленко дуже чітко зазначив різницю. Західний імперіалізм казав: “Ви ніколи не будете такими, як ми”, а російський: “Ви ніколи не будете НЕ такими, як ми”. Тобто ось ці назви вулиць, усюди спільні “пушкіни”, спільна мова – це все кричить про російський міф про “єдіний народ”. Вони вигадають будь-що, аби не віддавати нам назад нашу історію. Вони привласнили Русь і тепер усіма засобами намагаються це втримати, бо без цього росіян не існуватиме – залишаться масква і кремль, усе інше – це поневолені народи”. 

Тетяна Швидченко

Улітку 2023 року набув чинності Закон України “Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії”.

Про те, як Український інститут національної пам’яті втілює закон про деколонізацію, який раніше був громадською ініціативою, а тепер став державною стратегією, розповів Юрій Приходнюк, головний спеціаліст відділу аналізу тоталітарних режимів УІНП:

“З огляду на значний суспільний запит деколонізація розпочалася не тільки з ухваленням закону. Ми почали працювати над цим іще в 2022 році, було змінено сім із половиною тисяч топонімів, відразу створено експертну раду, яка дала методичні рекомендації. Із прийняттям закону воно, звісно, дещо стало простіше, але, з іншого боку, неврегульованість у певних питаннях іще перешкоджає. При Інституті створили також комісію, яка надає фахові висновки щодо неочевидних постатей чи явищ – є постаті, які не точно, але можливо причетні до російських глорифікації та пропаганди. У такому разі ми залучаємо вузькоспрямованих фахівців. Наприклад щодо Булгакова – він однозначно підпадає під дію закону про деколонізацію, бо глорифікував імперську політику та дезертирував з Армії УНР до денікінців”.

Юрій Приходнюк

Деколонізаційні процеси тривають не лише в межах країни. Українська діаспора по всьому світу стикається з випадками присвоєння українських культурних здобутків та історії росією й намагається боротися з цим. Особливої актуальності такі процеси набули після 24 лютого 2022 року.

Про культурну деколонізацію українців у США розповіла Наталія Павленко – президент Союзу українок Америки. Ця організація випустила для українців Америки та американців українського походження посібник із деколонізації:

“Ми хотіли створити інструмент української деколонізації в Америці. І цей посібник орієнтується перш за все на американську публіку –“Reclaiming our Cultural Heritage”(“Забираємо назад те, що наше”). Ми пояснюємо, чому деколонізація важлива та як це відбувається у сфері мистецтва, музики, кіно, літератури, української кухні. У кожному з розділів показано послідовність кроків, які треба зробити, щоб краще ознайомитися з темою, й дається пояснення, чому потрібно перейменовувати чи змінювати. А також ми наводимо список експертів – до кого можна звернутися по консультацію чи допомогу щодо тієї або іншої теми”.

Наталія Павленко

Про деколонізаційні процеси у столиці й те, як небайдужі можуть долучатися до них, розповів громадський активіст, член правління Національного українського молодіжного об’єднання (НУМО), співкоординатор “Громадського сектору Євромайдану” Олег Слабоспицький. Разом з однодумцями він докладає чимало зусиль для змін у столиці:

“Наразі у Києві ще є чимало проблем у деколонізаційних процесах. Ніхто не демонтує старі адресні покажчики, відсутня централізована робота після перейменування вулиць – не змінюються назви зупинок, навігація тощо. І загалом у місті є велика кількість старих пам’яткоохоронних табличок часів УРСР. Через великий обсяг того, що треба зробити, громадськості варто активніше до цього долучатися. Писати скарги на гарячу лінію міста Києва, робити зауваження бізнесу, який не використовує нові назви. А новий адресний покажчик можна легко виготовити самостійно, змакетувававши  через онлайн генератор покажчиків ГО “Агенти змін”.

Олег Слабоспицький

Український громадський активіст, співзасновник проєкту “Деколонізація.Україна” Вадим Поздняков окреслив проблеми та досягнення деколонізації в регіонах:

“Чимало громад дуже позитивно сприйняли процеси перейменування, активно долучалися. І приємно, що громади в окремих регіонах, де ми цього не очікували, самостійно ініціювали демонтування пам’ятників пушкіну, перейменування вулиць. Наприклад, в Одеській області було перейменовано півтори тисячі вулиць, ніхто не міг очікувати, що область буде в цьому однією з передових. Однак я вбачаю велику проблему в тому, що досі не сформовано перелік топонімів, перелік осіб, які підпадають під чинність закону про деколонізацію. Громадам треба знати, підпадає певна вулиця під чинність закону чи ні, вони чекають роз’яснень. Через те, що їх немає, окремі громади трактують закон по-своєму”.

Вадим Поздняков

На захід завітали чимало юних активістів та молоді. Обговорення тривало й після дискусії.

Відео події можна переглянути за посиланням.