16 березня 1946 року, в Лук’янівській в’язничній лікарні Києва, помер генерал-поручник Армії УНР Володимир Сінклер.
Предки Володимира Сінклера родом з Шотландії. Один із його пращурів, майор Малькольм Сінклер, служив у війську шведського короля Карла XII, брав участь у Полтавській битві 1709 року. А згодом став зв’язковим Пилипа Орлика і поклав життя за українські інтереси.
Сінклер став офіцером армії Російської імперії, після кадетського корпусу й артилерійського училища закінчив Миколаївську військову академію Генерального штабу, де вчився разом з Олександром Грековим. У 1917-му переїхав до Києва.
Навесні 1920-го його делегували головним військовим експертом УНР на переговори з поляками щодо підтримки у війні з російськими більшовиками.
За умовами підписаної у Варшаві конвенції Польща мала допомогти звільнити територію УНР від “червоних” та надати українській армії зброю, амуніцію й спорядження для трьох дивізій. У липні 1920 року, на запрошення Василя Тютюнника, Сінклер очолив Генеральний штаб УНР.
«Сухуватий, невисокого росту, типу скорше кіннотника, маломовний, хоч завжди привітний, генерал Сінклер зразково точно виконував свої складні і нелегкі обовʼязки I-го Генерал-квартирмайстра – незадовго – Начальника Штабу Армії. Виконував до кінця. А коли той кінець прийшов (в грудні року 1919), генерал опинився в Польщі. В кампанії року 1920-го він уже чинної служби не виконував (здається, був при Військовім Міністерстві).
Але знаю напевне, що, коли з кінцем року 1920-го наша Армія була в Польщі інтернована, генерал одразу ж дістав дуже поважні пропозиції від польських військових кіл. Справа йшла про високе становище в Міністерстві військових справ. І от що мені пізніш, у Варшаві, оповідали добре поінформовані люди: на всі польські пропозиції генерал Сінклер мав одну відповідь:- Бачте, я нічого не мав би проти того, але ж я дав покійному Тютюнникові слово честі. Ні, не можу», – так описав Сінклера Євген Маланюк.
У 1939 році у Володимира Сінклера виявили серцеву хворобу. Після Другої світової він вже був 66-річним тяжко хворим чоловіком. У 1945-му його схопила радянська контррозвідка, росіяни вивезли Сінклера до Лук’янівської в’язниці у Києві. Там, 16 березня 1946 року, він помер від інфаркту.
Генерал української армії пішов із життя в Лук’янівській тюрмі, але де його поховання – невідомо, як і безлічі інших жертв комуністичного режиму. У анкетах в графі «національність» завжди називав себе українцем.