• 06.06.2017 07:15
  • Автор: nastu

Лівійська криза, що принесла теракти в Європу – подкаст «Експертного Корпусу»

 

Чи може Європа розплатитися за свої анти-каддафійські дії міграційною кризою? Чи стане Лівія новим прилистком для ІДІЛ? Який політичний пасьянс розкладає Росія в Африці? І як події в Лівії можуть відгукнутися на московсько-українській війні? Про це і не тільки розмірковує журналіст-міжнародник, експерт Центру досліджень Африки Анатолій Максимов.

Ведучий програми «Планетарний Обсерватор» – експерт аналітичного центру Українські студії стратегічних досліджень Юрій Олійник.

Пропонуємо до вашої уваги аудіоваріант розмови та її текстову розшифровку.

 

Юрій Олійник: Анатолію, як у Лівії спалахнув конфлікт і які гравці присутні на цьому театрі подій?

Анатолій Максимов: Після початку «Арабської весни» 2011 року, Лівію не оминула доля протестів і вона на ряду з Іраком і Сирією стала країною, в якій спалахнула громадянська війна. Спочатку мирні протести за сирійським сценарієм ставали кривавими розбірками між урядом Каддафі та тим, йому протистояв. А після його смерті почалися розбірки між кількома ісламістськими угрупуваннями, що тривають до сьогодні.

Наразі Лівія розділена на 3 великі частини. Уряд національної згоди у Триполі на чолі з Фаізом Сараджем підтримує ООН та США. Вони керують Тріполітанією. У Триполітанії також є самопроголошений прем’єр Халіфа Гвелл.

Є ще східний регіон – Тобрук, яким керує генерал Хафтар. Він не визнає Уряд національної згоди. Його підтримує Єгипет, Росія та Емірати – як керівництво, що бореться з Ісламською державою та ісламістами на заході та півдні Лівії.

Також у малонаселеному пустельному регіоні – на півдні та південному сході – ми маємо племена туарегів, що відстоюють свої інтереси.

Юрій Олійник: Наскільки мені відомо, на їхню активність впливають поклади нафти, що сконцентровані в Киренаїці, який контролюють проросійські та про єгипетські сили.

Анатолій Максимов: Поклади нафти під контролем Хафтара захищає і Лівійська національна армія, і загони з охорони родовищ, які теж вимагають автономії.

Юрій Олійник: Росія останніми місяцями періодично натякає на можливість «вагомішої допомоги» генералу Халіфа Хафтару. Зокрема, минулого  тижня відбувся візит міністра оборони РФ Сергія Шойгу до Каїру, де він спілкувався з президентом Єгипту Абделем Ас-Сісі про можливість втручання в киренаїцькі справи.

Анатолій Максимов: Так, Росія зараз розглядає Лівію як ще один плацдарм для свого розвитку після Сирії. Вона цікавиться передачею зброї та військових експертів до Лівії. Але не лише Хафтаром, але й західними силами та урядами національної згоди. Вони навіть зустрічалися із бойовиками з Місурати.

Юрій Олійник: Розкажи детальніше про те, що собою являє Місурата.

Анатолій Максимов: Це одна із шур – ісламістських рад, які мають свої військові загони у містах Бенгазі та Місурата. Тобто це бойовики, які претендують на певний обсяг влади. Росія намагається домовитися з усіма, «промацати» обстановку у спілці з Єгиптом. Але в майбутньому ми не можемо виключати військового втручання Москви з тими, з ким вона домовиться на вигідніших для себе умовах.

Юрій Олійник: Підсумую: ІДІЛ може перебазуватися після розпаду в Сирії саме у Лівію.  І Росія може прийти слідом, продовжуючи боротьбу з Ісламською державою.

Анатолій Максимов: Це один зі сценаріїв. Але ІДІЛ розпорошений у північній частині Лівії (у Місураті, Бенгазі та Тріполі). Вони раніше були й у містах Сирт і Дерна, з яких їх було вибито. Але бази та командири там лишилися. Тобто Лівія один із плацдармів для перебазування ІДІЛ із Сирії та Іраку.

Юрій Олійник: Тобто ситуація складна і невідомо, чи варто чекати на стабілізацію в регіоні.

Тривалий час Лівія епохи Каддафі була центром тяжіння африканського регіону. Було створено цілу Федерацію африканських держав. Але після спалаху конфлікту Лівія стала брамою для потоку мігрантів з Півдня Європи та коридором для нелегального трафіку зброї на Південь Африки.

Анатолій Максимов: Тут справді є про що поговорити. За Каддафі Лівія була сильним гравцем у політичній та економічній площинах. Але після його смерті виявилося, що усе трималося на одній особистості. Лівія розпалася на декілька областей. Він добре захищав свій південний кордон від некерованих Сахелю, Чаду та Нігеру. Але після нього потік мігрантів звідти накрив Лівію. Зараз європейські країни та Нігер запропонували Лівії спільний контроль над кордоном. Але ми не знаємо, наскільки це буде ефективно. Адже племена туарегів і тубу мають свої інтереси у трафіку зброї, наркотиків та біженців, отримуючи від цього великі прибутки. А тим часом тисячі нелегальних мігрантів загинули у Середземному морі і ще десятки тисяч італійська берегова охорона «виловлює» щотижня.

Юрій Олійник: Згадаймо, що європейські країни самі були ініціаторами бомбування Каддафі та знищення його режиму.

Анатолій Максимов: Справді, Захід має частку відповідальності за те, що відбувається у Лівії. Можливо якби Каддафі залишився при владі – такого хаосу би не було. Але треба врахувати також деструктивну силу «арабської весни». Лівія перебувала в епіцентрі. І якщо врахувати, що коїлося у Тунісі, Єгипті, Алжирі – вона не могла залишитися осторонь, яким би гарантом Каддафі не був – він був диктатором і опозиція тільки й чекала нагоди його скинути. Звісно, вони не врахували, що буде після цього.

Юрій Олійник: Зрозуміло, лівійці не являються єдиним народом – адже це суміш багатьох племен, у той час як Єгипет і Туніс сформували свої модерні нації. Бачимо, що і Європа страждає від цих нелегальних воріт у «третій світ». Той самий Манчестер, де відбувся теракт із 22 жертвами, вказує на тісні зв’язки з Лівією.

Анатолій Максимов: Ці зв’язки прослідковуються і в теракті у Берліні. Тому що берлінський терорист Аніс Амрі мав у телефоні лівійські номери і скоріш за все лівійці, що жили в Тунісі, готували його до цієї «місії». А теракт у Манчестері –  справа рук суто лівійської ланки. Вони підготували і спланували теракт за участі лівійця, який народився в Манчестері, жив там, але після початку арабської весни познайомився із кількома ісламістами – тими, хто пропагує цінності ІДІЛ, виготовляє для них бомби, організовує теракти. І вже з Лівії його «відправили» у Манчестер, де він ще більше радикалізувався. Тобто ІДІЛ розглядає Лівію як одну з баз підготовки своїх смертників.

Юрій Олійник: Перейдемо від тероризму до українських інтересів у Лівії. Тут хочеться виділити два аспекти – економічний і фактор протистояння Росії.

Анатолій Максимов: До конфлікту Лівія була партнером України у військовій сфері. Крім того, ми мали великий обсяг експортних надходжень від  продажу зерна, металу та інших товарів. Там жили до 2500 українців, що працювали за контрактом – це і військові експерти, медики, пілоти. Ми мали до 100 млн. доларів торгівельного обороту із Лівією, допоки не спалахнув цей конфлікт. Наразі не можемо сказати, скільки українців лишилося в цій країні, але наш МЗС радив громадянам залишати країну.

Юрій Олійник: Чи є шанс повернути ситуацію на нашу користь, аби в Лівії була потреба в наших експертах?

Анатолій Максимов: Доки там хаос – це навряд можливо. Але ми маємо підтримувати зв’язки з Лівією – з будь-яким урядом. Інша річ, чи цей уряд буде зацікавлений у продуктивній комунікації з нашою державою? До перемоги чи принаймні якогось реального миру в наших двох країнах – неможливо говорити про відновлення наших інтересів.

Юрій Олійник: Якщо Росія залишиться в Сирії (та навіть якщо й ні) та увійде в Лівію, щоби  «ганяти ісламістів по пустелі», чи це зв’яже сили Росії і зменшить її потужність в московсько-українській війні? Чи отримають вони додатковий бойовий досвід, що негативно поставиться на ситуації на Сході України?

Анатолій Максимов: Росія розглядає можливість зайти в Лівію, залишаючи там зброю та експертів. Це їй коштуватиме значно менше, ніж війна у Сирії. Але Лівія – це велика пустельна країна, де Росія може зав’язнути у війні проти ісламістів-туарегів, які набагато краще знають країну, ніж росіяни. Звісно, це досвід. Але чи можна його буде перенести на московсько-українську війну – питання відкрите: інший рельєф, клімат, специфіка.

Юрій Олійник: Тобто нам потрібно підтримувати тріполітанський уряд, визнаний ООН, а також намагатися опонувати позиціям Хафтара (бо це входить до наших національних інтересів – зупинити Росію)?

Анатолій Максимов: Ми маємо бути обережними – бо Хафтара підтримує і Єгипет – найважливіша країна регіону і один із наших економічних партнерів. Раніше ми експортували зерно в Лівію, а після спалаху конфлікту – перейшли до Єгипту та інших країн. Тому, на мою думку, нам варто розвивати стосунки Єгиптом та з Ефіопією, адже це наші торговельні партнери.

Юрій Олійник: Якщо підсумувати – ми маємо орієнтуватися на національні інтереси, виходячи не з того, хто яку сторону займає, а виходячи з глибинних економічних міркувань. І, можливо, переманювати окремі прихильні до нас країни на свій бік.

Анатолій Максимов: Саме так. Ми маємо розвивати дипломатію в Африці загалом – адже в нас, м’яко кажучи, недостатньо посольств і послів на цьому континенті, щоби відстоювати українські інтереси.