Увесь рік Експертний Корпус захоплювався роботою проекту 90 років українській анімації. А в грудні ми запросили на публічну зустріч засновника ініціативи Івана Капітонова. Якщо перекласти поступ його ініціативи мовою цифр, то це виглядатиме таким чином:
1 анімаролик із залученням 20 українських аніматорів та був показаний на ТБ. 5 online ретроспектив. 3 ефіри на радіо. 10 публічних ретроспектив в кіноклубах різних міст України та в Нью-Йорку. 4 дослідження про історію української анімації, які надихнули журналістів провідних ЗМІ на створення своїх матеріалів. Співпраця з іншими ініціативами та інституціям – (зокрема, створення 90 фактів про українську анімацію для фестивалю Linoleum). Флеш-моб, який став одним із перших засобів розповсюдження інформаційні про ювілей та створення сторінки (де з березня було створено 217 дописів). Якщо ж говорити емоційно – це хвиля інформації, яка огорнула Україну і світ (матеріали спільноти також дублюються англійською) та винесла на поверхню тривалу культурну традицію, народжену в Україні.
Ми попросили Івана Капітонова розповісти про складові його ініціативи, які допомогли досягти такого ефекту. Сподіваємося, це надихне не одну людину на власні ініціативи!
Починаючи свій проект, подумай, якою є мета.
Для мене метою є ввести в широкий обіг 90-річчя української анімації, дати розуміння давності анімаційної традиції.
Як це може зробити одна людина?
Такий проект неможливо «тягти» самотужки. Потрібен партнер. І для того, щоби тверезо оцінити, коли ти «заганяєшся». І для того, щоби підтримати, допомогти. Для мене це дружина – Ірина Капітонова.
Також спрацювали і знайомства в анімаційній спільноті, з’явилося чимало людей, які захотіли долучитися. Треба не боятися комунікувати. А також погоджуватися на ті можливості, які вам запропонували. Так, ретроспективи з’явилися завдяки таким пропозиціям. Спочатку я їх не планував. Спільнота дуже важлива. Тільки те, що була широка комунікації з професійним колом, дозволило залучити 20 аніматорів, композитора, 2 акторів для створення вірусного ролика про 90 років української анімації.
Потрібно розуміти, навіщо ти це робиш.
Відповісти для себе на це питання критично важливо. Адже ти повинен мати потужну мотивацію. Приміром, моя ініціатива зайняла цілий рік. Місцями це було напружено і втомливо. Якщо зацікавлення слабке – запал швидко мине, ідею не буде втіленою.
Моє власне зацікавлення почалося в дитинстві, коли я намагався малювати мультики. В якийсь момент я почав шукати матеріали українською про створення мультиків. І звісно, зацікавився нашою анімацією. Цей шлях мене привів у спільноту Анімація в Україні.
А 5 років тому я зрозумів, що треба готуватися до 90-річчя. Відомо, що «Солом’яний бичок» вийшов 1927 року, а в журналі «Кіно» про це написали в березні. Так вирішив, що варто починати відзначення саме з першого весняного місяця. І мене підтримали ті люди, які читали мої повідомлення в анімаційній спільноті.
Надмета – щоби мати відчуття руху.
На жаль, навіть корифеї української анімації, не були в курсі цієї дати. Багато хто вважає, що Київнаукфільм (1959 року там з’явилася творча майстерня анімації) став відправною точкою в історії української анімації. Мені хотілося, щоби 90-річчя увійшло в ширший дискурс.
Ця цифра комусь може дати гордість за Україну – адже маємо таку тривалу традицію. Разом із тим 90 років – це просто дата. Навіщо людям знати про неї? Справа в тім, що Україна немає власної сформованої міфологої. З чим ми асоціюємося – для світу, для себе? Звідки і куди ми йдемо? Так само мало хто може відповісти, що таке українська анімація. Разом із тим ми знаємо, що таке український авангард – як він виник, які проблемні ділянки мав. Я хотів, щоби в широкому колі сформувалося уявлення про послідовну історію нашої анімації. Її могло і не бути – анімацію для «республік» могли створювати на Союзмультфільмі. Але у ВУФКУ все почалося значно раніше. Це важливо – розуміти, що за тобою величезна анімаційна традиція, покоління, які зробили свій вклад у світову кіноскарбницю.
Важливо мати необхідну базу.
Потрібно не плавати в темі, бути в змозі відповідати на запитання та створювати контент. Я не є фаховим аніматором чи науковцем. Я айтішник, який час на анімацію забирає в своєї сім’ї. Досить довго я «копирсався» в історії анімації і сформував для себе інформаційне підґрунтя.
Розпланувати свою роботу.
Це необхідно – якщо робитимеш все в останню хвилину – це дуже втомливо.
Потрібно також розуміти, в якій формі ти подаватимеш інформацію. Для старту використав флеш-моб #НашійАнімації90 #УлюбленийМультик з описом свого улюбленого українського мультика та передачею естафети друзям. Це дало ефект – у медіа з’явилися статті та програми, присвячені цій темі. Інформаційна хвиля досить швидко розійшлася.
Варто використовувати можливості, які нам дають соцмережі, підключати фахівців, звертатися до публічних осіб.
Критично оцінювати результати роботи.
На майбутнє потрібно враховувати свої помилки та сильні сторони. Це дає змогу правильно запрограмувати наступні кроки.
Також ви можете проглянути ексклюзивну розповідь Олеся Юсипчука та Марії Федюк – творців першого в Європі просторового мультика «Заврики» – про роботу над мультиком;)